30/30 | Підсумки BEDA. Плани на травень. Зомбі-марафон

Якщо ви читаєте цей допис, значить мені вдалося! Так! Я пережила квітневий блогомарафон! Як мені це вдалося, я ще сама толком не усвідомила. Але на підтвердження того, що то я собі не намарила, внизу блогу милується календар із підкресленими майже всіма днями місяця. Майже, бо в мене ще були деякі проблеми із часовими рамками, тому деякі дописи трохи позаповзали на не свої дні.

Висновок? Отакий блогомарафон виявився дуже корисним та цікавим досвідом. Я впорядкувала свої категорії та теги. Почистила чернетки та навіть почала планувати наперед і спробувала писати у віддалений постинг.

У квітні я розпочала виставляти відео одразу на два ютуб-канали: навчальний та для влогів. Зайнялася цією справою аж наприкінці місяця, тому там ще трохи порожньо. Дуже багато чого ще не вмію і не розумію. Але найважливіше, що почала.

З мінусів за місяць – так і не вписала у свій графік NaNoCamp. Але рукописом далі буду займатися, бо ж треба писати щось в рубрику Writing. :3

Я витримала сяк-так April Drawing Challenge. Тут результатами не дуже задоволена. Змагання цього разу мене трохи втомило, тому наразі я вирішила просто цим не заморочуватися і малювати лише, коли буде настрій.

На травень я запланую лише одне – зомбі-марафон! На кіндл вже завантажено матеріали для дослідження. Не знаю, що з цього вийде. Просто треба.

Advertisements

28/30 | Байдужість та забуття

Сьогодні під час заняття випадково зайшла мова за страхи. Й от, коли учениця запиталася мене, а чого я найбільше боюся, то я відповіла цитатою із “Винних зорей” Джона Гріна.

Забуття.

Те, чого найбільше боявся Августус. Учениця згадала ту розмову й запиталася, хто ж тоді мав більше рації? Августус чи Хейзел, яка відповіла, що нема різниці, скільки людей тебе пам’ятають зараз, бо колись настане такий час, коли не залишиться нікого, щоб взагалі щось пам’ятати з усіх сотень років нашої записаної історії. Далі трохи перефразую легендарну промову Августуса:

Життя – це лише вигук у порожнечу і забуття неминуче. Ми всі приречені, й настане такий день, коли вся наша праця перетвориться на пил, а Сонце проковтне єдину Землю, яка в нас є…

Насправді, я погоджуюся з обома персонажами. Але оцей страх забуття на підсвідомому рівні є у всіх. Страх байдужості. Непотрібності.

Кожен бореться із цим страхом по-своєму. Людина, як соціальна істота, потребує оце визнання з боку інших. Друзі, сім’я, колеги, статус у суспільстві, репутація – класичний набір. А комусь треба визнання на рівні країни чи навіть світу.

Навіть якщо людина того не визнає. Якщо ти пишеш кілька слів у твітер чи фейсбук та натискаєш кнопку опублікувати, тільки не кажи, що не усвідомлюєш, що це побачить іще хтось, крім тебе. Тільки не кажи, що тобі байдуже, якщо хтось випадковий це прочитає та буде знати. Ось так, хтось такий ти існує і він має таку думку.

Тому так воно і називається. Соціальна мережа.

Зайшла мова і за всесвітнє визнання. Як так стається, що письменники прославляються на весь світ, але аж після смерті? Здається, десь я вже писала, чому ця думка хибна. Ніби писав-писав все життя у шухляду, а потім нащадки знайшли і опублікували. Достатньо піти й почитати біографії цих письменників, щоб переконатися, що вони не просто публікувалися за життя, а навіть були досить популярними. Знову ж таки, вся справа у масштабах – чи була у них слава на своє місто, країну чи весь світ.

Ця потреба соціалізуватися є в людській натурі. Це те, що зробило з нас цивілізованих людей. Те, що дало нам мову.

Потреба передавати інформацію.

А що ж тоді таке байдужість та забуття? Коли наша інформація нікому не потрібна. Коли сигнали не знаходять свого приймача.

27/30 | Організаційне

В мене вже третій день вимушене прибирання – в закладках, файлах, навіть в кімнаті. Почалося все з того, що мені сподобалося, як один ютубер у своїх лайвстрімах обговорює різні новини і збирає всі ці статті дуже гарно у вигляді журналу на Flipboard. Ну і я вирішила, що мені теж то треба і спробувала розібратися. Тільки підлаштувати той фліпборд під свої потреби мені не вдалося. Як підписуватися там на фіди, я до кінця так і не зрозуміла, тому залишаюся зі своїм Feedly. З самим журналом вийшла така штука, що мені не показувалися всі статті, якщо вони не могли гарно розкластися в розгортку(?), тому просто трохи поприбирала у своїх закладках браузера та зробила кілька окремих папок для блого-ідей та зомбі-натхнення.

Я вже давно думаю про те, що треба навчитися писати у віддалений постинг. По-перше, щоб не було більше перерв на кілька місяців, бо “не пишеться”. По-друге, щоб не писати пізно після півночі, бо вже давно нічого нового в блозі не було. А в мене таке було не раз. І навіть якщо подивитися на BEDA – в календарі 6 днів “пропущених”, бо я щось там не встигала і публікувала допис на той день після півночі. Завдяки блогомарафону я також прибрала в своїх категоріях і побачила, на які теми треба більше писати. Я пішла навіть далі і зробила собі окремо календар для блогу. Так мені одразу видно, скільки за тиждень було рецензій, уроків чи ліричних відступів. Крім цього, я вирішила зробити календар типу “цей день у році”, щоб можна було планувати дописи тематичні і не ліпити їх сяк-так в той же день, коли вони актуальні. Можливо, цим календарем я потім поділюся, тільки спершу його ще треба буде доробити.

З ютубом теж треба буде скедюлити відео. Матеріал для уроків знімати бажано раз-два на тиждень, коли хороше освітлення. А потім редагувати та поступово виставляти. Сьогодні я вже виставила другий міні-урок. Хотіла його на потім, але не розібралася з одним технічним моментом. Щоб запланувати віддалену публікацію, відео треба завантажувати як приватне. Можна мене поправити, якщо помиляюся – інфо з якогось випадкового відео. Я завантажила як приховане, а завернути назад це вже не можна. Не хотілося перезаливати, тому вже опублікувала. Можливо, міні-уроки навіть можна буде робити двічі на тиждень. Якщо так, то зроблю графік понеділок-четвер десь так о 3-4 годині (вийшло так випадково з першими двома уроками, але зроблю вигляд, ніби так все і задумала).

Для іншого каналу маю матеріал для влогу (навіть двох), але там ще треба це все монтувати. Якщо теж так раптом впасти у графік, то я ще маю день-два, щоб доробити влог. Проблема в тому, що в мене якась дурня зі звуком. Тому або з тим розберуся до завтра, або змонтую відео-моменти з Нявчиком (там звук не суттєвий, бо він і так тільки позіхає або намагається мене вкусити).

Все це так само стосується зомбі, яких я думаю марафонити у травні. Тоді ж подивлюся і до форуму, бо придумала, як ці дві теми цікаво поєднати.

Одним словом, організація – це найгірший мій кошмар, але я вже дійшла до тої критичної точки, коли треба. Якщо хочу побачити результат, то треба поставити собі якісь рамки – навчитися дивитися на них, як на підтримку, а не обмеження.