Раковий корпус. Олександр Солженіцин

%d1%80%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9

Ця книга офіційно займає в моєму рейтингу місце найдепресивнішої книги 2016 року. Тим не менше я із задоволенням прочитала “Раковий корпус” та дивуюся, чому так довго зволікала із книгами Солженіцина. Чомусь в мене було таке упередження, що твір буде важким для сприйняття. Й от позаминулого тижня я прослухала курс лекцій із психології, де професор Джордан Пітерсон так нахвалював Солженіцина, що я нарешті наважилася познайомитися із його творчістю.

Книга неймовірно насичена. Тут багато персонажів з різними долями та світоглядами. Але усіх їх об’єднує спільний ворог – рак. Солженіцин настільки достовірно описує реалії лікування онкологій в Радянському союзі 50х років, що навіть лікарю нема до чого вчепитися. Та це й не дивно, якщо зважати на те, що роман частково автобіографічний, а деякі персонажі навіть мають реальних прототипів. Continue reading “Раковий корпус. Олександр Солженіцин”

Advertisements

Баборня. Мирослав Лаюк

Таке враження, що довкола всі читають та обговорюють “Баборню”, і мені теж стало цікаво, що ж це за страшна мерзенна книга без позитивних персонажів.

За сюжетом 71-річна вчительна біології Марія Василівна вимушена знову зустрітися із тінями свого минулого після того, як випадково знаходить у шафі таємний сховок свого покійного чоловіка. Сорок років тому Марія Василівна поїхала працювати у маленьке прикарпатське село. За півроку з нею трапилося багато незрозумілого та тривожного. А тепер ця знахідка додає іще більше запитань до її минулого. Марія Василівна намагається знайти того, хто міг би знати щось про ті давні події, та дати відповіді на ці її питання.

img183_1_19

Continue reading “Баборня. Мирослав Лаюк”

Дочитане та недочитане

За все літо і першу половину осені я майже нічого не подочитувала, тому останнім часом в блозі моїх рецензій зовсім не густо (та й дописів загалом). Моя проблема, як завжди, в тому, що я починаю щось читати, знуджуюся на перших десяти сторінках, беру наступну книгу, але першу кидати мені сумління не дозволяє. Якщо зазвичай на моїй поличці може тіснитися та муляти мені очі водночас до 10 книг, то тепер я навіть перестала переносити книги зі списку “прочитати” в “читаю”. І єдине, що мені нагадує про мою безвідповідальність – це шеренга надчитаних файликів на кіндлі.

Сьогодні я напишу міні-рецензії на те, що я все-таки спромоглася дочитати, і кілька слів про те, що в мене “в процесі”.

Так от! Дочитане за літо-початок осені 2016. Continue reading “Дочитане та недочитане”