Курс лекцій “Карти сенсів” професора Джордана Пітерсона

Весь минулий тиждень я тільки тим і займалася, що морочилася з фотошопом, який не хотів встановлюватися, та слухала лекції професора психології Торонтського університету Джордана Пітерсона, про якого вже згадувала раз у блозі та кілька разів в соцмережах. Лекції можна переглянути на ютуб каналі професора Пітерсона ось тут.

Якщо сформулювати у двох словах, то цей курс про те, яким чином формуються вірування людей, міфологія та ритуали, і як це все пов’язано із функціями мозку та еволюцією поведінки людини. Насправді ж я отримала від лекцій набагато більше від заявленого у цьому короткому синопсисі. Я навіть трішки шкодую, що вмикала їх фоном і не маю конспекту, бо зараз хочу написати про це у блозі, а думки розлітаються в різні боки, і я не знаю, яку хапати першою. Continue reading “Курс лекцій “Карти сенсів” професора Джордана Пітерсона”

Advertisements

Чому треба вбивати чорних носорогів та інші історії

Недавно в стрічці новин фб я побачила статтю, здається, від National Geographic про те, що багач-мисливець заплатив купу грошей за те, щоб застрелити якогось там рідкісного носорога. Я пішла читати коментарі, хапатися за голову і тішитися з того, що якраз недавно переглянула серіал Adam Ruins Everything (який дуже всім рекомендую), де навіть була ціла серія на цю тему. Основний аргумент за таке трофейне полювання – це те, що носоріг, якого вбили, був уже старий та аргесивний, він калічив інших носорогів, тому в будь-якому випадку з тою ситуацією щось треба було зробити. Коментарі мене насмішили тим, що захисники тварин плакалися, мовляв, треба його просто відселити! Навіщо вбивати? І всі вони забули про таку малесеньку дрібничку, ну зовсім не важливу… Про те, що мисливець за право вбити носорога заплатив 350 000 $. От тепер всі на хвильку зупинилися і спробували собі уявити ці гроші.

“Так, зовсім зажерлися люди! Тільки б їм все гроші і гроші подавай. Нічого святого не залишилося!” Continue reading “Чому треба вбивати чорних носорогів та інші історії”

Про гугл, критичне мислення та метеликів

В мене є така хороша звичка завжди все гуглити. Щоразу, коли натрапляю на якусь новину чи просто інформацію, яку хочеться прокоментувати чи поширити, в першу чергу я йду в гугл, перевірити, а чи справді це так. А якщо виникає якесь питання, то я буду його гуглити вздовж та впоперек, щоб воно не звучало ну вже зовсім тупим, коли прийду з ним на квору чи реддіт. Типу, щоб не було за що сказати мені “Тебе що в гуглі забанили?”. І найчастіше я таки сама знаходжу відповіді на ті свої тупі чи не дуже питання, так що відпадає будь-яка потреба ще кудись іти і в когось просити допомоги.

Це відголоски мого перфекціонізму та страху перед помилками. В минулому був за мною такий гріх, що я, якщо вже мала якусь точку зору, то відстоювала її фанатично. А кожна нова інформація була для мене ледь не “прозрінням”. Я була тоді дуже довірливою, а життя ще не навчило мислити критично. Коли згадую себе з тих часів, то часто соромно за ті стереотипи та хибні переконання, які так тоді захищала.

На моє щастя, була тоді в мене іще одна противна риса характеру. Мені не було достатньо просто мати свою точку зору, яку я вважаю правильною. Мені треба було знати на цю тему все. І я копала, копала, поки не докопувалася до логічних помилок та “прірв у знаннях” (як любив казати один мій викладач) тих, хто скормлював мені ті “істини”.

Отаке цікаве спостереження. Якщо достатньо довго та ретельно досліджувати помилкове вчення, навіть без розглядання протилежної точки зору, можна побачити, наскільки сама його суть суперечить тій обгортці, в якій воно подається. Можливо, саме тому й жартують, що найшвидший спосіб стати атеїстом – це прочитати Біблію.

Після того, як я ось так кілька разів розчарувалася в своєму світогляді, то навчилася з підозрою читати заголовки в інтернеті та, перед тим як формувати свою думку, цікавитися, а що там про це пишуть і які взагалі аргументи “за” та “проти”.

З тою купою інформації, яка щодня з’являється в інтернеті, дуже легко начитатися “розумних” статей та почати вважати себе експертом в тому, про що насправді маєш дуже приблизне поняття. Цікаво, що про проблему аналогічну й водночас протилежну писав Карл Саган в своїй книзі “Світ, наповнений демонами”. Там він розповідав про свою розмову із одним таксистом – людиною простою, але дуже допитливою та начитаною. Цей таксист хотів розбиратися в науці, але з доступної інформації мав лише псевдо-наукові телепередачі та літературу для масового споживача. Там проблема полягала в тому, що людина не мала звідки взяти хорошу та легку для сприйняття наукову інформацію. З того часу Карл Саган та його послідовники зробили дуже багато для популяризації науки. Було написано багато книг, зроблено науково-популярних фільмів. Вся ця робота й досі триває і, мабуть, ніколи не завершиться.

Тепер проблема вже в тому, що інформації занадто багато і треба вміти її фільтрувати. Треба вчитися мислити критично та розпізнавати зернятка правди серед купи мотлоху. Цьому своїх читачів намагається навчити Ася Казанцева. В неї навіть назва книги дуже влучна – “В інтернеті хтось помиляється!”. І теми розділів, мов на замовлення: ГМО, вакцинація, веганство, еволюція проти креаціонізму. Дуже тішить мене в цій книзі, що до кожного розділу є список використаних джерел із 30-40 позицій.

Таких книг має бути набагато більше! І я з острахом підозрюю, що на ринку україномовних книг наразі, крім Казанцевої, нема кого іще почитати. Принаймні гугл мені тут підказує, що ані Карла Сагана, ані Ніла Деграсс Тайсона українською ще не перекладали. Про Гітченза з Докінзом я навіть на згадую. Не знаю, що б то мало трапитися, щоб їх у нас видали.

Зараз я підписана ще й на двох ютуберів, які також займаються розвінчуванням стереотипів. Впевнена, що аналогічних каналів є набагато більше, але я наразі дивлюся лише ось ці. Перший канал англомовний – Myles Power. Другий російськомовний – TrashSmash. З того другого каналу особливо раджу переглянути відео про інтернет-піратство. Я захоплююся такими людьми, в яких є достатньо розуму та витримки, щоб рятувати цей світ від дурості.

А починався весь цей допис з того, що я хотіла розповісти про метелика бражника, якого побачила сьогодні в своєму дворі. Таких ще називають метеликами-колібрі. Вперше цього диво-звіра я побачила років 15 чи 20 тому в Ужгороді і тоді, мала та наївна, подумала, що то справді колібрі. А коли вдруге за життя трапилася мені така нагода, я не розгубилася і зробила відео з наміром запитатися на реддіті, що це таке. Ну, а що було потім, самі можете здогадатися. -___-”