Критика української книги

Допис цей буде не зовсім про критику (незважаючи на назву), а про дискусію довкола українських книг. Сьогодні я передивлялася на фейсбуці чергову фан-групу по Гаррі Поттеру і подумала, наскільки це дивовижно, що книга ніби написана і прочитана купу років тому, а шанувальники її не перестають обговорювати та аналізувати сюжет і персонажів. Скільки існує цікавих фан-теорій та хедканонів. Скільки вже сюжетних дірок знайшли та виставили претензією Дж.К. Роулінг. І робиться це все не зі зла, не з придиркою, а від великої любові до цих книг. Справді, я пам’ятаю цілу купу цитат з того ж Гаррі Поттера завдяки тому, наскільки активно їх поширюють шанувальники.

І тоді мені стало цікаво, а чи роблять так само з українською книгою?

Недавно я читала “Баборню” Мирослава Лаюка, і ця книга розбурхала в мені цілу купу емоцій та думок. А ще більше виникло питань, які дуже хотілося з кимось обговорити. Тільки, от халепа! Куди мені йти з цим своїм бажанням поспілкуватися? Шукати якісь групи книжкових клубів в надії, що вони вже прочитали цю книгу і теж хочуть про неї подискутувати? До інших блогерів під їхні рецензії? А що робити, якщо мій коментар залишився останнім, а питань та думок ще багато?

Як провокувати людей до цих дискусій? Чому я їх не бачу в україномовному інтернеті? Де вони ховаються? Чи не ховаються, а просто я погано шукаю?

В мене вже не раз виникало бажання організувати такі дискусії у вигляді скайп-чатів. Цікаво було б і влаштовувати лайф-стріми на ютубі. Запрошувати інших читачів і обговорювати, обговорювати… Годину, півтори, дві… А потім продовжувати в коментарях. Але для того, мабуть, треба знайти таких же прискіпливих читачів, яким бракує спілкування, щоб не здавалося, що я набридаю комусь цими балачками.

Чи можливо щось таке в укрнеті?

Та й узагалі мені здається, що якби читачі саме так і поводилися зі своїми улюбленими книгами, то українська книга була б набагато-набагато популярнішою.

Стенд-елоун рецензії та критику у нас вже можна відшукати, а де продовження? Де цитати та цікаві думки і теорії, які йдуть жити своїм життям, привертають до себе увагу та ведуть нових читачів до книги?

І чи це лише мені на таке щастить, чи справді, щоразу коли трапляється якась цитата сучасного українського письменника, то все про політику, а не з його книги?

Ось так задала купу питань без надії отримати на них відповіді. Мені казали, що це пасивна поведінка і, якщо я хочу отримати відповідь на своє питання, то треба безпосередньо звертатися до людини “ось тут я написала, іди прокоментуй”. Тільки мене це все засмучує, бо здається, що якщо без цього штурхана люди не хочуть реагувати чи озвучувати свої думки, то, може, і нема ніяких думок, не зачепило, байдуже.

Advertisements

Прочитане. Березень-квітень 2016

Останнім часом настрій в мене зовсім не читальний, але хоча б по книзі в тиждень мені вдалося подолати.

1. Маріо та чарівник. Томас Манн ☆☆☆ Колись я вже читала цю повість, але чомусь майже нічого з неї не запам’ятала, тому перечитувала, ніби вперше. Оповідач описує свій відпочинок із сім’єю у невеличкому курортному містечку в Італії. Одного дня до міста приїжджає ілюзіоніст та влаштовує сеанс гіпнозу. Я читала, що твір цей дуже політичний і засуджує фашизм та диктатуру, тому, коли вже читала саму повість, намагалася виловлювати ці нотки із контексту. Але аж такої руйнівної критики, яку мені пообіцяла вікіпедія, я не помітила, можливо, тому що колись начиталася і надивилася радянських пропагандистських книг та фільмів з такою сильною мораллю та посилом, який треба ще дуже сильно постаратися, щоб не зрозуміти. Книга залишає трохи гіркуватий післясмак, що зрештою певно й малося на меті.

2. Дефіляда в Москві. Василь Кожелянко ☆☆☆ (рецензія) Продовжую свої пошуки читабельної сучукрліт. Альтернативна історія про часи Другої світової та з фантазіями на тему “а хай буде той же самий совок, тільки щоб Україна головна”.

3. Ти тут, Бог? Це я, Маргарет. Джуді Блум ☆☆☆☆ Довго придивлялася до цієї книги і не знала, чого від неї очікувати. “Про релігію та підліткові проблеми? Ні-ні-ні-ні, вже здогадуюся, що там буде.” А коли взялася за книгу, то була дуже приємно вражена. По-перше, мені просто подобаються підліткові історії, а по-друге, релігійна тема була описана досить нейтрально, щоб не бути нав’язливою. За сюжетом Маргарет переїжджає до нового міста, пристосовується до життя в новій школі та знаходить подружок, з якими влаштовує таємний клуб, де дівчатка “страждають” на тему дорослішання. А ще Маргарет треба зробити за навчальний рік якийсь один проект, і вона вирішує вибрати для себе релігію. Батьки її різного віросповідання, тому виховували Маргарет без релігії, й от тепер вона сама для себе все з’ясує та вирішить. Книга дуже мила, але для багатьох, мабуть, буде занадто дитячою, бо персонажам там по 12 років.

4. Вогник далеко в степу. Григір Тютюнник ☆☆☆ Була в мене й спроба почитати щось із української класики, яку, як всім добре відомо, молодь взагалі не читає. Спершу повість мені сподобалася тим, що нагадала такого типу твори іноземних авторів. Трохи автобіографічна і про підлітків. Сюжет про те, як у післявоєнний час хлопці навчаються в училищі, щоб здобути професію та мати змогу підтримувати свою сім’ю. Але то би не була українська література, якби автор не намагався розчулити читача до сліз. І не просто розчулити. Всю душу скрутити так, щоб аж гидко було від того, в якому жорстокому та несправедливому світі ми живемо. Ні, не можуть наші автори про проблеми писати з гумором. Треба так, щоб потім жити не захотілося після такої книжки. Звичайно ж, що така література якось не дуже мотивує і далі читати щось в тому ж дусі. Аж гірчить від жовчі, і головне оце постійне відчуття неминучості всього лихого. Я читала різну чорнуху, і про психопатів, і горор, тобто проблема не в самому песимізмі. Українські класики відшліфували майстерність чавити своїм словом будь-яку надію на те, що, може, в цьому світі не все так погано, як вони описують. Як їм це вдається?

5. Кись. Тетяна Толстая ☆☆☆☆☆ Постапокаліптична Москва. Минуло кількасот років після ядерної катастрофи, внаслідок якої все живе: рослини, тварини та люди – перетворилося на мутантів. Суспільство за цей час деградувало, хоча залишилися й старожили, які ще пам’ятають старий устрій. Всі персонажі дуже трепетно ставляться до книг, що у футуристичних антиутопіях я майже не зустрічала. Кумедно, як молодші мутанти, які виросли в новому світі, все розуміють дослівно і не вміють образно мислити. Деякі моменти справді моторошні, але сприймаються на диво легко, мабуть, через певну абсурдність того, що відбувається.

6. Франкенштейн. Мері Шеллі ☆☆☆ Історія всім добре відома завдяки численним американським горорам про самого вченого Франкенштейна чи тим, де просто фігурує його монстр. “Франкенштейн” – це одна з тих книг, про яку чуєш так часто і багато, що здається, вже й нема потреби її читати. Тим не менше, в сюжеті для мене виявилося багато нового. Зокрема те, що про злодіяння монстра більше взнаємо із розмов та спогадів, ніж власне подій. Цікаво описано життя монстра після втечі із помешкання Франкенштейна, те як він самотужки пізнавав світ та вчився розмовляти, про що, знову ж таки, читач взнає із розповіді самого монстра. В книзі дуже багато емоцій та переживань, через що часом проскакують логічні помилки. Я слухала аудіокнигу, але ще колись неодмінно перечитаю цю історію, щоб краще зрозуміти стосунки та проблеми персонажів.

7. Білка шукає бурундука: Скромний бестіарій. Девід Седаріс ☆☆☆ У цій збірці оповідань про антропоморфних тварин Седаріс майстерно показує людські вади та проблеми суспільства. Часом він змальовує все такими чорними барвами, що не кожен витримає таке читати. От, власне, чому цю збірку я читала дуже довго і з великими перервами. Оповідання гумористичні, але мене вони більше вразили, ніж розсмішили. Найбільше запам’яталася розповідь про лабораторних мишок. Молоденька здорова миша розповідає хворій про правильне харчування та позитивне мислення. Правда толку від її порад не багато, бо вчені в лабораторії мають на цей рахунок інші плани.

8. Острів доктора Моро. Герберт Веллс ☆☆☆ Про вченого, який мешкає на таємничому острові та займається вівісекцією. Доктор Моро намагається перетворити тварин на людей, але, як то кажуть, він настільки перейнявся тим, чи зможе це зробити, що не подумав, чи варто. Спершу я читала електронний варіант книги, який мене взагалі не вразив, а потім знайшла аудіокнигу з іншим перекладом. Все-таки це дуже важливо, щоб був хороший переклад! Історія цікава і подекуди трохи страшна.

 

Дефіляда в Москві. Василь Кожелянко

Defilyada

Ця книга потрапила до мене з легкої руки сестриного співробітника. Той виспівував їй такі дифірамби, мовляв “є таки гідна сучукрліт”. От сестра й купила книгу мені на пробу, знаючи, як я постійно страждаю на тему того, що з сучасного українського нема що почитати.

Загалом написана “Дефіляда” не зле, цілком читабельно. Але це досі не те, чого я чекаю від сучукрліту. Спершу я навіть сумнівалася, чи взагалі писати відгук на цю книгу, бо враження в мене виникли трохи двоякі. Мені важко зрозуміти, як авторові спало на думку написати саме таке. І рецензію свою хочеться написати максимально нейтральною. Continue reading “Дефіляда в Москві. Василь Кожелянко”