Когнітивні викривлення та спогади

Перечитувала я на вікіпедії статтю про когнітивні упередження. Якщо в двох словах, то це така штука, коли наш дурний мозок примушує нас викривлено сприймати чи оцінювати інформацію. Список там довжелезний і доволі цікавий. Деякі моменти мені вже були знайомі із книг Асі Казанцевої. Зокрема те, що людина схильна зазвичай шукати інформацію, яка буде підтверджувати її точку зору. Інше здивувало, бо такі речі здаються зовсім звичними, бо “всі так роблять”, тому якось ніколи не спадало на думку, що така поведінка насправді ірраціональна.

Було там і багато упереджень, пов’язаних з пам’яттю та спогадами. От я й вирішила перевірити на достовірність деякі свої спогади, зокрема ті, які маю задокументовані. Одним словом, я сіла перечитувати старі переписки вконтакті.

Так я натрапила на одну сварку, що трапилася ще на першому курсі. З написаного так здається, що тоді ми здавали якісь там лабораторні роботи, а я доволі активно всім з тим допомагала. В якийсь момент мені це набридло, в мене був поганий настрій, і коли мені вкотре написала одна із одногрупниць з проханням зробити для неї лабу, я відмовила. Далі в моїх спогадах досить чітко вимальовується те, як одногрупниця на мене напала з претензіями та погрозами за відмову допомогти. Насправді ж, претензії там справді були, але до того, яким тоном я це все написала. Хто б сумнівався?

Одним словом, те, що я запам’ятала із усієї ситуації, було те, як я сприйняла написані мені тоді слова (як погрозу), а не самі слова. Тому, звичайно, що цей спогад довго висів в моїй голові, мов доказ того, “як погано тоді зі мною обійшлися”. А насправді все було не так страшно і зовсім не критично.

Ось така ненадійна штука ця пам’ять. Коли я про це все думала, то згадала собі про різні експерименти якраз на цю тему. Про те, як збирали показання свідків якоїсь події і потім порівнювали з тим, що відбулося насправді і було якимось чином достовірно задокументовано. І як з’ясувалося, людина схильна додумувати до спогадів те, що їй здається правильним і логічним у даній ситуації. Це все дуже проблемна штука, особливо коли від показань очевидців може залежати доля людини, яку підозрюють у якомусь злочині. Тому дослідженням феномену ненадійної пам’яті досить активно займаються психологи, та й правники, мабуть, теж.

Цікаво, що можна не лише викривити наявні спогади, а навіть створити нові спогади тих подій, які насправді ніколи з людиною не відбувалися. Зокрема такі експерименти проводила американський когнітивний психолог Елізабет Лофтус. Дуже цікавий її виступ на TED-конференції “Elizabeth Loftus: How reliable is your memory?” (укр. субтитрів нема, але якщо дуже треба, то є російські).

Загалом на цю тему є ціла купа матеріалу, який легко знаходиться за запитами “unreliable memory” та “eyewitness testimony”.

От цікаво, а ваша пам’ять витворяла із вами отакі штуки? І як ви її на тому підловлювали?

Advertisements

Як я почала, кинула і знову почала читати книги

QKSfAlTxGW8

Кілька днів тому мені в статистиці видало запит “ніколи не читав книг хочу почати”, і я почала собі згадувати, як сама зацікавилася читанням. Одразу визнаю, що мені любов до книг не прищеплювали, навіть не намагалися. В домі книги були і багато, але переважно детективи або серйозна класика, яку я лише зараз починаю перебирати. Навчилася читати я по збірці народних казок, а улюбленим чтивом дитинства були старі газети і один випуск медичного журналу, який виписував мій дідусь. Дитячі книги, які я пам’ятаю, це про якесь звірятко, яке усіх рахувало (гугл каже, що це було козеня, і в мене казка була з дуже гарними ілюстраціями, яких в неті нема), “Подорож у країну Навпаки” Симоненка та “В країні сонячних зайчиків” Всеволода Нестайка. Continue reading “Як я почала, кинула і знову почала читати книги”

24/30 | All the handsome men are as they say

Згадався мені тут недавно сьомий клас, коли до нас прийшов черговий новий вчитель з англійської. Так от, з тим вчителем ми час від часу розучували різні популярні пісні. Але найбільше мені запам’яталися дві: пісня з “Титаніка” (тому що я на той момент фільму не бачила і поняття не мала, яка там мала бути мелодія; досі трохи ніяково за те, як я тоді не признавалася і з покерфейсом продовжувала фальшивити, поки вчитель дратувався і не розумів, чому в нас не виходить гарно заспівати). А другу пісню я знала і слухала постійно по MTV та VIVA, зокрема завдяки сестрі, в якої музичні канали та радіо були в режимі нон-стоп. Марта й досі продовжує дбати про мої музичні смаки та постійно знайомить з новими-старими виконавцями, скидаючи в скайп посилання на ютуб.

Так от, що то була за пісня? Хто здогадається? Підказую, що назва цього допису – це рядок із пісні, але трохи модифікований, щоб було.. кхем.. пристойно. Справжній текст ми все одно знали, але так було навіть веселіше. А пісня була Supreme – Robbie Williams.

Недавно я вирішила її переслухати та зрозуміла, що слова і сам зміст там набагато складніший, ніж мені пам’яталося з сьомого класу. Якщо чесно, я навіть не пам’ятаю, чи ми тоді ту пісню перекладали. Якщо й так, то ми складними словами та ідіомами зовсім не заморочувалися, і то було добре. Я ще потім окремо про це напишу, але навіть якщо з тексту пісні зрозуміло 30-40%, ніколи не можна робити з того проблеми. Набереться критичний багаж знань і буде зрозуміло 60%, 80%, а потім і всі 100%.

Кому цікаво, повний текст пісні можна подивитися тут.

*з питань індивідуальних занять по Skype пишіть на halynaryf @ gmail.com