День медсестри. Про мою бабусю

день медсестри - моя бабуся
Моя бабуся – друга зліва. На жаль, про її колег-медсестер та головного лікаря я нічого не знаю. Дата на фото 20/ІІ 1957.

Моя бабуся Марія Іванівна мала дуже цікаве, хоча часто й тяжке життя. Я ще обов’язково про це напишу. Стільки історій вона встигла мені розповісти! Але сьогодні допис про мою бабусю-медсестру.

Гимон Марія Іванівна народилася у 1920 році (в тому ж році, що й Папа Римський Іван Павло ІІ, як вона завжди любила відзначати). Бабуся закінчила вісім класів польської школи, а коли їй було 13 років, поїхала до Львова, щоб піти вчитися до швеї. Але того року щось там їй не вдалося, тому вона на рік залишилася жити в якихось знайомих, щоб підготувати їхню доньку до школи. Бабуся потім працювала в різних місцях, змінила багато професій до війни і під час. А після війни вона влаштувалася до фотостудії. Бабуся тоді фотографувала в основному солдатів, які поверталися зі служби додому і хотіли собі фотографію в мундирі. Вона тоді ще подумала, от перефотографує всіх солдатів, і що тоді? Не буде більше для неї роботи?

Одним словом, вона пішла працювати санітаркою до лікарні. Десь в цей час в Медінституті зробили дворічну школу медсестер. В лікарні, де працювала бабуся, помітили, що вона добре надається до цієї справи. А оскільки медсестер тоді дуже бракувало, її відправили на навчання. Це було у 1953 році. Вчитися було нелегко, зокрема тому, що навчання було російською, а бабуся зі школи знала польську. Але на практиці вона вміла і знала набагато більше від своїх однокурсниць.

Під час випускних іспитів трапилася дуже кумедна історія. Один із професорів під час практичного заняття сказав, що поставить іспит автоматом тому, хто добре зробить укол внутрівенно. Інші дівчата тикали-никали, але не могли ніяк знайти вену. А бабуся зробила все легко і швидко, бо до того часу стільки тих уколів наробилася, що мала добре натреновану руку.

Іще така цікава історія – після практичних занять в морзі бабуся категорично відмовилася йти в хірургію чи ще кудись, де треба мати справу із такою жестю. Тому працювати вона пішла в шкірне відділення.

Медсестрою моя бабуся пропрацювала майже 40 років! До 72 років.

п.с. дати та цифри, деякі факти та послідовність подій можуть не зовсім збігатися, бо то було давно і такі деталі вже забулися.

Advertisements

З Днем Матері! <3

з Днем Матері

Фото моєї мами з першого чи другого курсу, зроблене в гуртожитку. Мама тут мені розказує, що тоді вперше зробила собі хімію. А гольф коштував 33 рубля (стипендія середня підвищена була 45 рублів) і купився в подарунковому магазині.

Моя мама, Марія Василівна народилася у селі Нижні Ворота, Воловецького району, Закарпатської області. Вона постійно їздила до Воловця на районні олімпіади. Після школи мама їхала до Ужгороду, вступати на математичний факультет, але під корпусом університету розвернулася і поїхала додому. Потім за компанію з подружкою поїхала у Львів вступати до технікуму Легкої промисловості. Але вони навіть не пішли на співбесіду, коли побачили, який там був шалений конкурс і в основному з відмінників. Тоді мама подружки, Стефанія Львівна порадила йти, а насправді просто взяла за руку і повела до Торгово-економічного інституту (тепер це Комерційна академія). Мама навмання вибрала факультет, де були іспити з фізики та математики. Вона ще жила та працювала певний час в Ужгороді, але завжди поверталася до Львова, а потім так тут і залишилася.

18/30 | Незнайомі знайомці, Ходорів, травень 1938

Передивлялася сьогодні старі фотографії і згадала, що вже давно збиралася почати їх сканувати та якось впорядковувати. Шкода, що дуже багато світлин не підписані, а якщо підписані, то не вказано дату та хто там сфотографований. Але помаленьку по крихті, може, вдасться зібрати якусь історію моєї родини.

Почати я вирішила з цього фото, бо на ньому хоча б вказана дата. Зроблене воно у травні 1938 року в Ходорові, рідному місті бабусиної сім’ї. На жаль, не знаю, хто такі ці люди на фото.

На звороті підписано польською мовою “То моя подруга і друг. На згадку любій Аліні. Здоров’я. Вуйко [підпис]“.

Khodoriv, may, 1938

Я ще тут собі думаю, чи маю право виставляти такі фотографії, якщо не знаю толком нічого про тих людей. Але зрештою фотографії всі з альбомів моєї бабусі, тому як мінімум то знайомі, колеги чи родичі. І все-таки це теж історія – маленька та особиста, але історія.