Раковий корпус. Олександр Солженіцин

%d1%80%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9

Ця книга офіційно займає в моєму рейтингу місце найдепресивнішої книги 2016 року. Тим не менше я із задоволенням прочитала “Раковий корпус” та дивуюся, чому так довго зволікала із книгами Солженіцина. Чомусь в мене було таке упередження, що твір буде важким для сприйняття. Й от позаминулого тижня я прослухала курс лекцій із психології, де професор Джордан Пітерсон так нахвалював Солженіцина, що я нарешті наважилася познайомитися із його творчістю.

Книга неймовірно насичена. Тут багато персонажів з різними долями та світоглядами. Але усіх їх об’єднує спільний ворог – рак. Солженіцин настільки достовірно описує реалії лікування онкологій в Радянському союзі 50х років, що навіть лікарю нема до чого вчепитися. Та це й не дивно, якщо зважати на те, що роман частково автобіографічний, а деякі персонажі навіть мають реальних прототипів. Continue reading “Раковий корпус. Олександр Солженіцин”

Advertisements

Баборня. Мирослав Лаюк

Таке враження, що довкола всі читають та обговорюють “Баборню”, і мені теж стало цікаво, що ж це за страшна мерзенна книга без позитивних персонажів.

За сюжетом 71-річна вчительна біології Марія Василівна вимушена знову зустрітися із тінями свого минулого після того, як випадково знаходить у шафі таємний сховок свого покійного чоловіка. Сорок років тому Марія Василівна поїхала працювати у маленьке прикарпатське село. За півроку з нею трапилося багато незрозумілого та тривожного. А тепер ця знахідка додає іще більше запитань до її минулого. Марія Василівна намагається знайти того, хто міг би знати щось про ті давні події, та дати відповіді на ці її питання.

img183_1_19

Continue reading “Баборня. Мирослав Лаюк”

Апофенія. Олександр Панчин

Вчора я буквально за день “проковтнула” цю сатиричну антиутопію і вирішила з такої нагоди написати відгук.

Про Панчина я взнала із книг Асі Казанцевої. Він її колега – біолог та науковий журналіст, який так само займається популяризацією науки. А його книга – це така собі фантазія на тему, а що б трапилося, якби усі люди перестали вірити в науку, натомість замінивши її забобонами, релігією та псевдонаукою. Текст новели дуже щільно наповнений інформацією. Сюжет можна було б запросто розписати іще на двісті сторінок. Можливо, тоді він би читався більше, як художній твір. Текст короткий і між фактами та твердженнями трохи бракує повітря, тому складається враження, що це або перша чернетка роману, або щось таке, написане для друзів та колег. Але зрештою Олександр Панчин в першу чергу все-таки науковець-журналіст, і лише в другу – письменник, тому можна йому це пробачити.

Саме поняття “апофенія” означає схильність людей знаходити причинно-наслідкові зв’язки там, де їх насправді немає. Це щось типу механізму створення забобонів та хибних вірувань.

Починається все дійство із судового процесу. Підсудного звинувачують у жорстокому вбивстві. Результати проведеної експертизи та покази свідків безсумнівно вказують на його вину. Ніби все очевидно та зрозуміло, але читаю далі та починаю усвідомлювати, що щось із цим правосуддям не так.

22846024

Continue reading “Апофенія. Олександр Панчин”