Життєвий цикл проекту

Залізла я розгрібати стару поштову скриньку в пошуках одного вебсайту, де колись ще певно у 2009 році публікувала якісь свої фанфіки, а виявляється, що той вебсайт перестав існувати 1 жовтня 2014 року. І чому я не згадала про нього на рік швидше? Добре, що в мене ще зберігся рукописний екземпляр фанфіку, бо навряд чи я зараз згадаю, де тоді зберігала текст і чи зберігала взагалі.

Позгадувала і перейшлася ще по інших сайтах, де тоді реєструвалася, і так само майже всі посилання вже давно не актуальні. Проекти віджили своє та перестали існувати.

А скільки ще п’ять років тому було цікавих українських літературних форумів та вебсайтів? І де всі вони зараз? А просто форуми? Де? Куди поділися? Які з них залишилися? І як довго проіснують ті, які є зараз? Ще рік-два і теж позакриваються?

Так само і з блогами. Скільки разів я починаю вишукувати україномовні блоги, а виявляється, що багато з них вже рік-два-три як перестали оновлюватися. А перед тим “пожили” від сили, може, три роки.

Навіть з моїх власних проектів багато вже закинула. Старі блоги, форуми. Жоден із старих моїх проектів не проіснував довше двох років. Кидати їх було просто – я заводила іще один новий блог чи іще один новий форум, і про старі вже не згадувала. Лише з цим блогом я вже вирішила, що не хочу його закидати і навіть якщо буде довга пауза в ефірі, то повертатися буду сюди, а не заводити нову сторінку.

Для того, щоб розвинути будь-який проект з нуля, треба п’ять років. Такий його життєвий цикл. І чи проживе проект довше, залежить від того, яку він буде давати віддачу. Для форуму – це, безперечно, багато активних дописувачів. Для блогу – читачі та коментарі. Для бізнесу – прибуток, а для вебсайту – трафік. Якщо є така віддача, то проект може вже певний час побути й без нагляду, повертатися до нього легше навіть після невеликої перерви. Але ті перших п’ять років потрібні для того, щоб проект наповнити суттю, дати йому поживи у вигляді статей, інформації, популярності і чого там іще. І якщо це все добре приживається, то проект може жити своїми власними силами і треба буде хіба що періодично його підживлювати чи трохи коригувати його шлях.

Звичайно ж, я тут трохи все спрощую. Будь-яким проектом треба займатися і через десять років, і двадцять. Але можна погодитися, що набагато простіше працювати над проектом, який принаймні вже сам себе окуповує.

Advertisements

I forgot how to слова, мова, правопис

Часом я вже нічого не розумію. Читаю щось чи редагую, й раптом в тексті зустрічається слово, дуже схоже на русизм. Що я роблю в такому випадку? Питаюся в гугла. А він у свою чергу посилає мене на сайти різних тлумачних словників, де я бачу ті слова, вжиті в класичній українській літературі. Звіряюся зі списками русизмів – неоднозначність. Деякі випадки навіть пам’ятаю зі шкільних уроків української мови, й тут знову та сама історія. Ніби й русизм, але водночас ось прошу, нате вам у словнику з цитатами та прикладами вживання.

І який тоді сенс так труситися над окремими словами? Ніби щось зміниться на краще від того, що наші українські грамар-наці будуть кидатися на окремі статуси в соцмережах і придиратися до одного-двох слів? А тим часом… де українські блоги, сайти, озвучені фільми й серіали, книги врешті-решт? І чи не спадало на думку тим борцям за чистоту мови, що єдиним способом… е-е-е… очиститися може бути лише вживати мову часто і багато, поки це все не увійде в звичку.

Суджу по собі. Чим більше читаю та дописую у блог, тим впевненіше послуговуюся рідною мовою. Я й у школі не була такою грамотною, хоча то був єдиний період в житті, коли взагалі вчила якісь правила. Ну то який толк від тих правил? Молодці, все знаєте на відмінно! Тільки де ваші грамотно написані статті та книги? Де ваші пісні, відеоблоги чи аматорські фільми? Один раз чи два-три – цього не достатньо, не зараховується. Це саме той випадок, коли кількість має переходити у якість.

А ще кілька слів про недавній тренд із поверненням до старого правопису. Я навіть… Я не знаю, які мовознавці це вигадали. В будь-якому випадку вони певно ніколи не чули фразу про те, що мова – живий організм. Так, можна дуже постаратися і силою насадити якісь правила чи словоформи, але навіщо? Де тут здоровий глузд? Так само з викоріненням англіцизмів. Ну дуже вже воно через силу і штучно.

Десь, здається, минулого року в англомовному інтернеті дуже багато було сварок довкола слова “literally” – буквально, дослівно, яке вживалося просто для підсилення того, що хотілося сказати. Сотні жартів, мемів та відвертого срачу. І що би ви подумали? В Оксфордському словнику доповнили список значень слова іще одним – “слово ‘дослівно’ часом вживається у значенні ‘не дослівно’ для підсилення сказаного”.

І хто тут дурний? Справді це така проблема?

Згадаю ще про одну статтю, яку прочитала в блогера-копірайтера. Там автор писала, що має таких знайомих блогерів, які раз на тиждень пишуть ідеально вилизану статтю, а решту часу проводять на інших блогах, витикаючи чужі помилки. Тільки мені цікаво, чи ті наші мовознавці, які роблять, наприклад, ті картинки “антисуржик”… хто з них має свій блог? Як часто вони там щось пишуть і збагачують український інтернет грамотними солов’їними дописами?

Взагалі мені це вже набридло. Пишу так, як відчуваю.

Читати українське? Навіть не думай і Як я вибираю книги для читання

Сьогодні на фейсбуці виникла цікава, на перший погляд, дискусія про те, чому молодь не читає класику української літератури, а потім подається у критики, літератори чи письменники, і до повного щастя ще заявляє, що української класики не існує. Дискусія велася розумними і шанованими людьми, тому я наївна попросила порекомендувати, що ж читати з тієї класики. Минуло півдня, а в стіні тексту не з’явилося жодної назви книги. Тому я махнула рукою на підготовлену чернетку для допису “Читай українське…” і пішла писати ось це “ні, не читай”.
Continue reading “Читати українське? Навіть не думай і Як я вибираю книги для читання”