“Безкоштовно і назавжди”

Написали мені сьогодні з пропозицією писати в блогах на якомусь сайті з популяризації української мови. В першу чергу здивувало те, що писали мені російською(!). Ну, і одразу було зрозуміло, що затія ця вся оплачуватися не буде, але я вирішила підтвердити свою здогадку. Відповідь розвеселила.

ukrmovasait

“Безкоштовно і назавжди” звучить так грізно. І неймовірно, що захотіли, щоб я сама ще й придумала назву для розділу (може, цій Олесі ще шкарпетки попрасувати?).

І зверніть увагу на аватарку – одразу видно, що людина займається проектом для школярів.

А взагалі про цю проблему пишуть вже давно. Навіть мегапопулярні англомовні ресурси грішать тим, що не платять своїм авторам, пропонуючи їм як винагороду “exposure”. Хоча це не правильно. В них сайт обвішаний рекламою – очевидно, що вони на ньому заробляють. Тоді чому вони вважають, що не повинні платити творцям контенту, яким вони цей сайт наповнюють?

До речі, один популярний український ресурс зайшов іще далі. Там автори повинні купити платний акаунт для того, щоб хоча б спробувати себе в конкурсах на статті, які там влаштовуються, з обіцянкою перейти колись в штат і вже тоді отримувати за свою працю гроші.

UPD продовження історії Continue reading ““Безкоштовно і назавжди””

Advertisements

Поговоримо [не] серйозно

Знаєте, що мене задовбало? Коли намагаєшся із дорослою людиною поговорити на серйозну тему, а вона переводить все на жарт. Сьогодні трапилася на фейсбуці одна дурна і беззмістовна переписка з працівником одного літ. журналу. І весь час в мене було нав’язливе враження, що по той бік екрану сидить підліток, який вперто не бажає визнати свою помилку і на кожну мою фразу кидає аби-яке повідомлення в дусі “мі-мі-мі. життя прекрасне” і щоб смайликів побільше.

Ну, гаразд. Можливо, десь я трохи перебільшую – смайлик був тільки один. Але такий шаблон спілкування помічаю в своєму оточенні вже давно і нав’язливо часто. Як тільки тема розмови виходить за межі зони комфорту і здалося б подискутувати серйозно, люди роблять крок назад і ображаються на таку “злюку”, яка псує всім настрій. Чи це в них такий позитив на вічному автопілоті, чи пофігізм? Не знаю. Але легко, мабуть, так жити, не бачачи того, скільки довкола серйозних проблем. А якщо не бачити, то й вирішувати нічого не треба.

Мені б так…. >__<

п.с. Потім розмова продовжилася і мені спробували навести нагуглені нашвидкуруч аргументи із якогось інформаційного сайту. Але я колись працювала копірайтером і знаю, як такі статті пишуться. Чекаю, що мені іще напишуть. Якщо щось, то буде допис власне на тему тої розмови.

Що за проблема з Гаррі Поттером і релігією?

horns-landscape
Деніел Редкліфф у ролі Іга з фільму “Роги” по мотивам однойменного роману Джо Хілла (а не те, що ви подумали)

Одного разу учениця розповідала мені про те, як в молодших класах на уроках з християнської етики їм розказували, які погані книги про Гаррі Поттера. Мовляв, вони суперечать десятьом заповідям. Я трохи розпиталася і взнала, що конкретно там малася на увазі магія, хоча, от халепа, заповіді про гріховність чаклунства не існує. Я б навіть сказала, не чаклунства, а художньої літератури. Тому що Гаррі Поттер, на превеликий жаль усіх поттероманів, це вигадка! Можна перестати чекати листа з Гогвартса – він не прийде.

Ну, так чому це така страшна проблема? Настільки страшна, що одного разу в мене була дуже неприємна розмова, коли на мене кричали у власному домі, бо я мала необачність сказати, які це хороші книги якраз для дітей. На мій аргумент, чи не варто забороняти вчити у школі українську міфологію з тою ж таки магією, відповіді я не отримала.
Continue reading “Що за проблема з Гаррі Поттером і релігією?”