Про слова, помилки та навчання

plan A

Позавчора я з дурості прогавила день на 750words. Як то часом буває, почала дивитися щось на ютубі, а, коли отямилася, було вже пів-першої наступного дня. Шкода, що так вийшло. Я насправді дуже засмутилася цим. Хоча навіть не стільки тим, що прогавила день, а банальністю причини. Тим не менше продовжую писати щодня. Колись такі невеличкі халепи вибивали мене з ритму. Я так могла потім довго навіть не підходити до тої справи, з якої збилася. Але один день це лише один день. І навіть якщо це тиждень, місяць чи півроку. Ніколи не пізно повернутися до тої справи, яка тобі подобається. Чи це отакі вільні писання на 750words, блог чи ютуб канал. Причина перерви нікого не цікавить. А якщо не продовжувати, то й попередні результати ніби не зараховуються. Тому продовжую писати.

Цікаво, чи пояснюють такі вибрики мозку психологи? Чому після того як раз спіткнешся, хочеться часто махнути рукою й не продовжувати. Звідки береться таке прагнення до перфекціонізму? Банально, але правильно казали в рекламі: “Помиляйся, тільки не зупиняйся”.

За один день романи не пишуться та рекорди не долаються. Справжній результат – це підсумок усіх днів, коли ти пробував, спотикався, опускав руки, але найголовніше – продовжував йти до своєї мети.

Що ми бачимо, коли тримаємо в руках книгу улюбленого автора? Зв’язний потік думок та ідей, акуратно розділений на розділи. Вміло закручена сюжетна лінія та персонажі, готові в цю ж мить зійти зі сторінок, настільки правдивими вони нам здаються. Але це вже готовий результат багатомісячної праці, а часом і багаторічної.

Одна з найпопулярніших порад для письменників початківців – ні в якому випадку не перечитувати рукопис, поки не закінчиш перший чорновий варіант. І навіть не думай про те, щоб щось виправляти. Зазвичай ота перша чернетка – то взагалі якась мішанина не до кінця розвинених думок та описок, з купою білих плям. Вже потім в процесі першого, другого (і скільки ще там треба) редагування ці плями зникають, дірки в сюжеті заповнюються, помилки виправляються. Те, що ми отримуємо в результаті, може настільки відрізнятися від того першого рукопису, що це вже ніби зовсім інша книга, інша історія.

І так з будь-якою справою. Важливо почати, але ще важливіше не зупинитися після першої чи навіть десятої невдачі. Цим відрізняються успішні письменники від тих, що поки ще планують написати книгу. Дописуємо сюди художників, акторів, навіть бізнесменів. Балашов часто повторює, що з кожних десяти його починань, “вистрілює” одне. Така його пропорція успішності. Комусь може щастити з кожного п’ятого разу, комусь аж з двадцятого. Але дуже і дуже рідко, майже ніколи не буває так, щоб пощастило після першої ж спроби. Це треба мати або дуже велику удачу, або просто брехати про попередні спроби.

Альберт Ейнштейн казав, що геніальність – це 1% удачі та 99% поту, тобто щоденної наполегливої праці наперекір усім й усьому.

Мабуть, усі чули про те, що ті, що в школі вчилися на трійки, зазвичай в житті стають набагато успішнішими, ніж відмінники. Це пояснюють ніби тим, що відмінники погано пристосовані до справжнього життя, вміють лише працювати обмежені чіткою програмою (як от шкільною). Але я вбачаю причину в тому, що відмінники не вміють помилятися, тому дуже легко опускають руки після першої ж невдачі. Замість того, щоб шукати удачі та робити наступні спроби, вони перестраховуються та знаходять надійну роботу, не обтяжують себе відповідальністю, дозволяють іншим ризикувати, а самі діють в межах поставлених завдань. І зламати цього “відмінника” в собі дуже важко. Навчитися не боятися помилок. Вставати кожного разу, коли падаєш.

Чомусь так вже склалося, що школа не дозволяє нам робити помилки. Навіть один раз переписати контрольну дають зі скрипом та вселенським гнівом. Від дітей змалечку очікують робити все правильно з першої спроби. Частково це проблема системи, частково самих вчителів, яким легше дотримуватися встановлених стереотипів та не очікувати хороших результатів від “слабких” учнів і навпаки. В системі освіти панує ієрархія, вона не піддається законам ринкової економіки. Зокрема тому навчальні заклади зараз стають більше хорошою традицією минулого, ніж підготовкою до дорослого життя. І це зараз можна побачити всюди у світі. Нові реалії вимушують нас самостійно здобувати потрібні знання. Вчитися упродовж всього життя – ось чого вимагає від нас сучасне суспільство.

Дуже кумедно, що оця тема активно фігурувала в навчальному процесі, коли я вчилася на магістратурі. Іронія долі – у внз нас вчили про те, наскільки безглуздо вчитися у внз. Тільки прямо вони того не казали, і цікаво, чи взагалі самі здогадувалися про справжню суть терміну lifelong learning.

Advertisements

4 thoughts on “Про слова, помилки та навчання

  1. Правильно про помилки, цілком підтримую таку думку.

    Я використав абзац вашого тексту в такій книзі:
    https://uk.wikibooks.org/wiki/%D0%AF%D0%BA_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8C_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%89%D0%B5%3F/%D0%A9%D0%BE_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B8%3F

    Сподіваюсь ви не проти?

    Подобається

      1. То все Фейсбук і моє незнання транслітерації, хоча й в самого ігрик в прізвищі. 🙂 Якщо є якийсь бажаний формат посилання на вас – кажіть, а то в мене передчуття що я ще багато зможу позичити для тої книжечки.

        Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s