Плани 2017

Позначки

Мабуть, трішки із запізненням, але я вирішила написати про свої плани на новий 2017 рік. Сформулювати і зафіксувати, щоб потім через рік можна було подивитися, що з того вдалося чи не вдалося реалізувати. Ну, і просто нагадування собі, бо якщо триматиму ці думки лише в голові, то з великою ймовірністю через певний час я знову повернуся до старих звичок та буду робити все “як завжди”, а не як би хотілося. А в такому випадку й результати будуть очікувано “як завжди”.

Читацьке

Цього року я вирішила не підписуватися на челенджі і читати стільки, скільки читається. Класика та нон-фікшн. Аудіокниги. Старатися уникати свої guilty pleasure теми та не читати погані книги лише для того, щоб подивитися на те, наскільки вони погані. Взагалі думаю, що можна було б скласти собі свій власний список must read, після якого знову дозволю собі зачитуватися радянською пропагандою, підлітковими романами та претензійним сучукрлітом. З такого типу шлаком в мене стосунки love to hate, але від хорошої літератури користі буде більше.

Блог

Минулого року я писала мало. Цього року писати хочеться іще менше. Тобто не дуже хочеться писати. Якщо раніше мені хотілося писати, але внутрішній цензор не дозволяв, то тепер з цензором я вже більш-менш впоралася, але не бачу своєї цільової аудиторії, якій би були потрібні мої потуги. А якщо писати це все для себе, то з таким же успіхом можна й просто з котом побалакати. Ну, і так, мене страшенно дратує, коли на ті ж самі теми із запізненням починають писати інші та отримують на це ту реакцію, якої я видно не заслужила. Дратує бачити у своїй стрічці новин перепости від “друзів” тем, про які я писала місяць-два чи й рік тому, і на які не отримала жодного коментаря і якусь жменьку переглядів. Роблю висновок, що тема цікава, тільки я не вмію про неї написати. В такому випадку мені простіше тримати свої думки при собі.

Ютуб

Наразі плани тільки в планах в зв’язку із технічними нюансами.

Робоче

Не панікувати, шукати свої теми, напрацьовувати портфоліо.

 

Ну, і все інше, чого мені бракує, шукати. Десь же воно має бути?

Раковий корпус. Олександр Солженіцин

Позначки

, ,

%d1%80%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9

Ця книга офіційно займає в моєму рейтингу місце найдепресивнішої книги 2016 року. Тим не менше я із задоволенням прочитала “Раковий корпус” та дивуюся, чому так довго зволікала із книгами Солженіцина. Чомусь в мене було таке упередження, що твір буде важким для сприйняття. Й от позаминулого тижня я прослухала курс лекцій із психології, де професор Джордан Пітерсон так нахвалював Солженіцина, що я нарешті наважилася познайомитися із його творчістю.

Книга неймовірно насичена. Тут багато персонажів з різними долями та світоглядами. Але усіх їх об’єднує спільний ворог – рак. Солженіцин настільки достовірно описує реалії лікування онкологій в Радянському союзі 50х років, що навіть лікарю нема до чого вчепитися. Та це й не дивно, якщо зважати на те, що роман частково автобіографічний, а деякі персонажі навіть мають реальних прототипів. Читати далі

Курс лекцій “Карти сенсів” професора Джордана Пітерсона

Позначки

, , , ,

Весь минулий тиждень я тільки тим і займалася, що морочилася з фотошопом, який не хотів встановлюватися, та слухала лекції професора психології Торонтського університету Джордана Пітерсона, про якого вже згадувала раз у блозі та кілька разів в соцмережах. Лекції можна переглянути на ютуб каналі професора Пітерсона ось тут.

Якщо сформулювати у двох словах, то цей курс про те, яким чином формуються вірування людей, міфологія та ритуали, і як це все пов’язано із функціями мозку та еволюцією поведінки людини. Насправді ж я отримала від лекцій набагато більше від заявленого у цьому короткому синопсисі. Я навіть трішки шкодую, що вмикала їх фоном і не маю конспекту, бо зараз хочу написати про це у блозі, а думки розлітаються в різні боки, і я не знаю, яку хапати першою. Читати далі

Стендап: Бо Бернем, Тім Мінчін та інші

Позначки

,

Ті, хто фоловить мене в твітері, мабуть, помітили, як я кілька днів підряд страждала на тему нового аніме про фігурне катання Yuri on Ice. Аніме прекрасне, з чудовою рисовкою та купою фансервісу. Так от, сиділа я на ютубі, дивилася різні фанвідео, і в рекомендаціях мені запропонували подивитися нарізку з аніме під пісню, як потім виявилося, американського комедіанта та музиканта Бо Бернема. Посилання на саме це відео я давати не буду – хто хоче, той дуже легко його нагуглить.

Хлопець нагадав мені мого улюбленого Тіма Мінчіна, тож я пішла шукати інші його пісні і не розчарувалася.

В таких виступах мені найбільше подобається сатира та чорний гумор, зачіпання “делікатних” тем типу релігії, політики, бідності, дискримінації і т.д. Такі речі, про які не гарно жартувати, але від цього стає іще смішніше.

Хочеться покидати дещо із моїх улюблених виступів стендапу, хоча звісно ж це лише крихти. Я наполегливо рекомендую піти на ютубі і послухати все з творчості… Читати далі

Навіщо я пишу блог? Знову про фідбек та дискусії

Позначки

,

В мене знову якась криза блогоідентифікації, а це означає, що мені треба або взагалі перестати писати, або почати писати щодня. Але часто я не знаю, про що писати, бо за цей рік багато чого в моєму житті змінилося, через що часом здається, що я почала будувати його з нуля (хоча насправді це зовсім не так). І про що я маю писати? Про ще не реалізовані ідеї чи проекти на стадії планування? Про таке не пишуть. Це не цікаво. Воно ще не “вистрілило”, не дало результату, і ще не відомо, чи буде той результат взагалі. Читати далі

Ефраїм Севела | Мої улюблені письменники

Позначки

Останнім часом я майже нічого не дочитую і не маю причини писати рецензії. Тому я вирішила започаткувати серію дописів про моїх улюблених письменників. Знаю, що на твітері я вже колись погрожувала написати про Девіда Седаріса, але сьогодні мені хочеться розповісти про Ефраїма Севелу.

З Ефраїмом Севелою я познайомилася абсолютно випадково. Одного разу в книгарні (коли в моєму районі ще були книгарні…) я натрапила на поличку з розпродажем. Книги там були до непристойності дешеві, тому, не довго думаючи, я забрала все. І серед тих книг мені трапився “Моня Цацкес – прапороносець”. Сюжет книги перегукувався із Швейком, але Гашек мені читався довго і моментами важко. Стиль Севели мені пішов набагато легше, сподобалися його персонажі та гумор. Тому наступного разу до книгарні я йшла вже конкретно за іншими книгами цього автора. Читати далі